Владимир Сапрыкин, директор энергетических программ УЦЭПИ им. Разумкова:
Я вважаю, аналізуючи газові домовленості між Ющенком та Путіним, що в результаті газового протистояння між Україною та Росією переміг здоровий глузд.
По-перше не відбулось газової війни – не було припинено подачі газу до України. Це суттєво для України, хоча і для Росії теж, а найбільше – для Європейського Союзу.
«Газпром» отримав запевнення, що завтра розпочнуть сплачувати кошти, розроблена відповідна програма сплати.
Також прийнято рішення щодо виведення компанії «РосУкрЕнерго» із схеми газових постачань. Однак питання, коли це відбудеться, не означене. Тому можна прогнозувати, що компанія пропрацює до кінця року.
Після створення спільного підприємства-транзитера між «Газпромом» та «Нафтогазом» співпрацювати з «Газпромом» буде легше, адже він має і газ, і транспортні потужності – на відміну від компанією «РосУкрЕнерго» з українськими власниками, які не мають нічого, крім комп’ютерів. Тут все-таки буде прямий контакт двох національних газових компаній. Схема з «Газпромом» буде зрозумілішою, ніж з невідомими ще кілька років тому українцями.
Александр Сушко, директор Центра мира, конверсии и внешней политики
Насправді План дій «Україна-Росія» до 2009 року, підписаний вчора, є доволі загальним документом, який лише окреслює певні напрямки співпраці між двома країнами. Тому можна лише здогадуватись, яким чином буде здійснюватись співпраця між Україною і Росією на ринку озброєнь.
У цій сфері є певний конфлікт, адже Україна і Росія є конкурентами на міжнародному ринку озброєнь і у багатьох випадках постачають одну й ту ж продукцію. Тому це об’єктивний процес, щоб, можливо, певним чином мінімізувати цю конкуренцію чи здійснити заходи для узгодження експортних політик. Але про це можна буде говорити тільки тоді, коли ми побачимо якісь реальні заходи.
Звісно, у України та Росії є певні позиції на ринку озброєнь, які здійснюються в рамках військово-технічної кооперації, за деякими видами озброєнь. Однак питома вага цієї спільної продукції постійно скорочується, незалежно від інших обставин. Росія поступово проводить політику на те, щоб перейти повністю до замкнених циклів виробництва зброї на своїй території і не залучати будь-які інші країни до цього. Ця логіка абсолютно однозначна і рано чи пізно це відбудеться.
Тому я би не став це трактувати як намір якимось чином збільшити військово-технічну кооперацію. Я однозначно стверджую, що ніяких нових проектів військово-технічного співробітництва між Україною і Росією не буде, незалежно від того, хто при владі у Києві чи в Москві. Такою є стратегічна лінія Російської Федерації.
